(минуле тощо)

1. n

1) граблі

2) скребачка; гребок

3) кочерга

4) лопаточка круп'є

5) гребінець

6) дуже худа людина, «скелет»

7) мор. нахил (щогли тощо)

8) відхилення від перпендикуляра (прямовисної лінії)

9) тех. передній кут (різця)

10) тех. кут нахилу (різця)

11) скіс, схил

12) ав. скіс на кінці крила літака (лопаті гвинта)

13) похила підлога (в театрі)

14) гульвіса; розпусник; розпусниця

15) тех. состав, поїзд, ешелон

2. v

1) згрібати граблями; загрібати, зарівнювати (підчищати) граблями (тж to rake clean, to rake level, to rake smooth)

2) чистити скребачкою

3) перегрібати, перетрушувати (сіно)

4) розгрібати, гребти (кочергою тощо); шурувати

5) ворушити (минуле тощо); ритися (в чому-н.), порпатися

6) збирати, набирати

7) оглядати, обдивлятися, кидати погляди

8) військ. обстрілювати поздовжнім вогнем, змітати, зносити

9) відхилятися від прямовисної лінії

10) відхиляти

11) вести розпусний спосіб життя; гультяювати

12) розм. іти, ходити; прямувати

13) мисл. гнатися за дичиною (про сокола)

14) мисл. іти по сліду (про собаку)

* * *

1) граблі

2) кочерга

3) лопаточка круп'є

4) гребінець; густий гребінець

5) "скелет", "тріска" ( про худу людину)

6) тex. шкребок; гребок

1) згрібати граблями; зарівнювати, підчищати граблями (rake smooth, rake level, rake clean); ворушити ( сіно)

2) чистити шкребком; розгрібати, гребти ( кочергою); шурувати

3) ворушити ( минуле); ритися ( у чому-небудь); ретельно шукати ( що-небудь)

4) збирати, набирати (часто rake up, rake together)

5) обводити поглядом; оглядати, озирати

6) вiйcьк. обстрілювати поздовжнім вогнем

1) відхилення від перпендикуляра; похил; нахил ( щогли)

2) схил, спад; похила підлога (у театрі е т; п.)

3) тex. передній кут, кут уклону ( різця)

4) тex. скіс, зріз

1) дiaл. іти, ходити; направлятися

2) миcл. гнатися за дичиною ( про сокола); іти по сліду ( про собаку)

1) породжувати

2) відтворювати, відновлювати

3) відновлювати постановку (спектаклю)

4) відновлювати в пам'яті (минуле тощо)

5) уявляти

6) повторювати

7) репродукувати, відтворювати, робити копію

8) бути здатним репродукуватися

* * *

1) робити, виробляти, спричиняти, породжувати

2) відновлювати

3) відтворювати; відновлювати постановку ( вистави)

4) відтворювати в пам'яті ( минуле); уявляти ( подумки); повторювати

5) відтворювати, репродукувати; піддаватися репродукуванню

1) захоплення, взяття; здобуття, одержання

2) виручка; бариші; збір (театральний)

3) розм. получка

4) улов (риби)

5) здобич (на полюванні)

6) оренда (землі)

7) орендована ділянка

8) мед. вдале щеплення

9) друк. урок складача

10) кін. кінокадр, дубль

11) популярна пісенька (п'єса)

12) шах. взяття (фігури)

v (past took; p.p. taken)

1) брати; хапати

2) захоплювати, оволодівати, завойовувати

3) ловити

4) привласнювати; брати без дозволу

5) відбирати, забирати (у когось — from)

6) користуватися; діставати; набувати; одержувати

7) вибирати

8) купувати

9) вигравати

10) юр. успадковувати

11) видобувати; збирати

12) сприймати; реагувати

13) розуміти, тлумачити

14) гадати, вважати

15) охоплювати, оволодівати

16) захоплювати; приваблювати

17) мати успіх, ставати популярним

18) записувати, реєструвати; протоколювати

19) фотографувати, знімати

20) виходити на фотографії

21) використовувати як приклад

22) уміщати

23) чіплятися, застрявати; заплутуватися

24) одружуватися; виходити заміж

25):

с.г. the cow took the bull — корова злучена

26) мед., с.г. прийматися; діяти

27) споживати, приймати (їжу тощо)

28) тех. тужавіти, тверднути

29) їздити (на таксі тощо)

30) орендувати; наймати

31) запрошувати, наймати на роботу

32) передплачувати (газету тощо)

33) брати (керівництво); нести (відповідальність)

34) вступати (на посаду)

35) займати (місце)

36) займати (позицію); дотримуватися (точки зору)

37) триматися (якогось напряму), рухатися (в певному напрямі)

38) набувати (вигляду, форми)

39) переборювати, долати (перешкоди)

40) відкривати (комусь таємницю)

41) вивчати (ремесло тощо)

42) вести (заняття тощо)

43) визначати (розмір тощо); знімати (показання приладу)

44) носити, мати розмір (ноги тощо)

45) зазнавати (покарання, втрат тощо)

46) витерплювати, зносити (неприємності тощо)

47) заразитися; захворіти

48) піддаватися (обробці тощо)

49) убирати, поглинати, усмоктувати

* * *

1) захоплення, взяття; одержання; шахм. узяття ( фігури)

2) cл. виторг, бариші; збір ( театральний); получка

3) улов ( риби)

4) оренда ( землі); орендована ділянка

5) популярна пісенька, п'єса

6) мeд.; cпeц. гарне щеплення, що прийнялося,

7) пoлiгp. "урок" складача

8) кiнo знятий кадр, кінокадр, дубль

9) мeд. пересадка ( шкіри)

10) запис ( на плівку)

••

1) брати; схопити

2) захоплювати; опановувати, завойовувати

3) привласнювати, брати ( без дозволу)

4) користатися; одержувати; здобувати

5) діставати, добувати

6) приймати (що-н.); погоджуватися (на що-н.)

7) сприймати, реагувати

8) розуміти; тлумачити

9) охоплювати, опановувати

10) захоплювати, захоплюватися; подобатися

11) записувати, реєструвати, протоколювати

12) знімати, фотографувати

13) використовувати як приклад

14) уміщати

15) вимагати; віднімати

16) (in, on) чіплятися (за що-н.); застрявати, заплутуватися (у чому-н.); the anchor took in the seaweed якір заплутався у водоростях

17) женитися; виходити заміж

18) с.-х. приймати

19) прийматися

20) починатися, розходитися, набирати силу

21) aмep. схоплюватися, замерзати

22) ставати, робитися

23) приймати (їжу, ліки)

24) їздити (на автобусі, таксі) [див. І 4,]

25) знімати, орендувати ( приміщення); наймати, запрошувати ( робітників)

26) виписувати або регулярно купувати ( газети); підписуватися ( на газету)

27) приймати (керівництво, обов'язки); нести ( відповідальність); взяти на себе (відповідальність, керівництво) to take command прийняти командування

28) займати ( місце)

29) займати ( позицію); дотримувати (думки, точки зору)

30) здобувати, приймати (вигляд, форму, значення); одержувати, успадковувати (ім'я, назва)

31) побороти, справитися ( з перешкодою); взяти ( висоту); вигравати, перемагати, брати верх ( у спортивному змаганні)

32) ( into) утаємничити, відкрити (таємницю, секрет)

33) вивчати (предмет, ремесло); вести, проводити ( заняття)

34) визначати (розмір, відстань); знімати ( показання приладів); вимірювати ( температуру) to take bearings орієнтуватися; з'ясовувати обстановку; пеленгувати

35) носити, мати розмір( ноги)

36) зазнавати (покарання, втрати)

37) витримувати, переносити (неприємності, удари); ( takeit) cл. виносити, терпіти

38) занедужати; заразитися ( хворобою)

39) піддаватися (обробці, фарбуавнню)

40) вбирати, поглинати ( рідину)

41) cпopт. приймати (подачу, м'яч)

42) to take to a place направлятися кудись

43)

44) to take smb for smth виводити когось ( на прогулянку) [див. *]

45) to take to smth захопитися чимсь ( вином)

46) починати займатися чимсь

47) to take to smb полюбити когось, відчути до когось симпатію; to take against smb виступати проти когось

48) to take after smb походити на когось; бути схожим на когось; наслідувати когось ( у поведінці думках)

49) to take smb; smth for smb; smth приймати когось, щось за когось, щось

50) to take smth; smb off smth; smb знімати щось з чогось

51) рятувати щось, когось від чогось, когось

52) викреслювати, вилучати когось з чогось ( зі списку)

53) збивати когось з чогось ( з ніг) [порівн. *]

54) to take smth from smth віднімати щось від чогось; to take from smth знижувати, послабляти

55) to take smth out of smth виносити щось звідкись; виймати щось звідкись ( руки з кишень); відволікати, розважати когось; усувати когось

56) to take smb through smth змусити когось зробити щось

57) to take smth; smb down smth вести щось, когось униз по чомусь. (по річці, дорозі)

58) to take smth up to smth доводити щось до певного часу

59) to take smb over some place водити когось, показувати комусь щось (звичн.. приміщення)

60) to take smb on /in, across, over / smth попадати комусь по якомусь місці, вдарити когось по чомусь

61) to take upon oneself to do smth братися за щось, брати на себе виконання чогось ІІІ А звичн. у сполученні з наступним віддієслівним іменником виражає одиничний акт або короткочасну дію, що відповідає значенню іменника

62) вiйcьк. приймати присягу; звичн. у сполученні з іменником виражає дію, що носить загальний характер

63) піти танцювати

64)

1) відступати; подаватися назад

2) віддалятися; ретируватися

3) відмовлятися, відрікатися, відступати (від своїх поглядів тощо)

4) хилитися назад; бути скошеним (зрізаним)

5) убувати, спадати; іти на спад

6) сходити нанівець

7) забуватися, стиратися з пам'яті; відходити в минуле

8) падати, знижуватися (про ціни тощо)

9) відхилятися, відрізнятися (від чогось — from)

10) відходити (від принципу); не додержувати

11) повертати захоплене; повертати власникові

* * *

1) відступати, задкувати; віддалятися; ретируватися

2) ( from) відмовлятися, зрікатися, відступати (від своїх слів, поглядів)

3) хилитися назад; бути скошеним, зрізаним

4) спадати, іти на спад (особл. про воду); іти на спад, сходити нанівець

5) забуватися, стиратися в пам'яті; відступати в минуле

6) падати, знижуватися (про ціни, акції)

1. n

1) запис, записування; письмова згадка, письмовий слід (чогось)

2) реєстрація, облік

3) pl документація; звітні матеріали (документи); дані

4) протокол; стенограма; офіційний документ

5) pl юр. матеріали судової справи

6) pl архів

7) характеристика, репутація; факти (про когось)

8) досягнення; результати діяльності

9) спорт. рекорд

10) звукозапис; запис (на магнітну стрічку тощо); фонограма; фотограма; кінограма

11) грамофонна платівка (пластинка)

12) амер перфорований нотний ролик (для механічного фортепіано)

13) історична пам'ятка

14) (the record) юр. суть справи

15) юр., бібл. показання свідка; свідок

16) поет. пам'ять

2. adj

рекордний; небувалий, нечуваний

1) записувати; протоколювати; заносити до списку (реєстру, протоколу)

2) реєструвати, фіксувати; показувати (про прилад)

3) записувати на плівку (платівку)

4) записуватися (про звук)

5) знімати, фотографувати

6) увічнювати

7) співати, заливатися (про птаха)

8) свідчити

* * *

1) запис, записування; письмове згадування, письмовий слід ( чого-небудь)

2) реєстрація, облік

3) протокол ( засідання); стенограма; офіційний документ

4) факти, дані ( про кого-небудь); характеристика, репутація; досягнення; результати діяльності

5) cпopт. рекорд

6) звукозапис; запис (звуку, зображення на плівку); фонограма; фотограма; кінограма

7) ( історичний) пам'ятник (про статую, картину, манускрипт)

8) ( the record) юp. суть справи

9) юp., дiaл. показання свідків; свідок

10) пoeт. пам'ять

1) записувати, протоколювати; заносити до списку, до реєстру, до протоколу; реєструвати, фіксувати; показувати ( про прилад); записувати ( про реєструючий або самописний прилад)

2) записувати на плівку, платівку; записуватися ( про звук); знімати ( фoтo- або кіноапаратом)

3) увічнювати

4) співати, заливатися ( про птаха)

5) icт. свідчити

1. n

1) відкликання (депутата тощо)

2) юр. право скасування (відкликання) шляхом референдуму

3) сигнал для повернення (солдатів, кораблів тощо)

4) заклик повернутися

5) військ. призов із запасу

6) театр. виклик (виконавця на сцену)

7) викликання на біс

8) спогад, пам'ять

9) відміна, анулювання

10) військ. відбій

2. v

1) відкликати (депутата тощо)

2) викликати назад; наказувати повернутися, повертати

3) військ. призивати із запасу

4) викликати (актора на сцену)

5) згадувати, пригадувати

6) викликати в пам'яті, воскрешати; нагадувати (про щось)

7):

to recall oneself — нагадати про себе

8) поет. оживляти, воскрешати

9) (from) виводити (з якогось стану); відволікати (від чогось)

10) повернути (до чогось); знову привернути (увагу) (до — to)

11) брати назад

12) вилучати; вимагати назад

13) юр. відміняти, анулювати, скасовувати (закон тощо)

* * *

1) відкликання (депутата, посла)

2) заклик повернутися; сигнал до повернення (особл. судів, солдат); вiйcьк. призов із запасу

3) миcт. виклик ( виконавця на сцену); виконання на біс, бісування

4) спогад; пам'ять

5) відміна, скасування, анулювання

6) вiйcьк. відбій

7) кoм. вилучення, відкликання ( недоброякісної продукції); зняття з продажу

1) відкликати (посла, депутата); викликати назад, наказувати повернутися, повертати; вiйcьк. призивати із запасу; викликати ( актора)

2) згадувати, пригадувати; нагадувати, воскрешати в пам'яті

3) пригадувати; нагадати (слухачам, читачам)

4) пoeт. воскрешати; оживляти

5) ( from) виводити ( з якого-небудь стану); відволікати ( від чого-небудь); (to) повернути ( до чого-небудь), знову залучити, знову привернути ( увагу)

6) брати назад; відмовлятися; eк. вилучати; вимагати назад

7) юp. скасовувати, анулювати (наказ, закон, судове рішення)

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1. n

1) простягання (руки тощо)

2) розмах

3) досяжність; доступність

4) радіус дії

5) дистанція удару (бокс)

6) охоплення; кругозір; коло, рівень (знань)

7) сфера (впливу)

8) протяжність, простір; смуга (території)

9) плесо; коліно ріки; б'єф

10) пряма ділянка (дороги)

11) зал. перегін, етап (колії)

12) мор. галс

13) спроба; план; задум; хитрість

14) мис

2. v

1) простягати, витягувати (тж reach out, reach forth)

2) простягатися, витягуватися, тягтися

3) дотягуватися, тягтися (за чимсь, до чогось — for)

4) діставати, брати (тж reach down)

5) передавати, подавати (тж reach over)

6) доходити, простягатися (до якогось місця)

7) перем, охоплювати (поглядом)

8) проникати (про світло, звук)

9) досягати (ока, вуха)

10) доходити, добиратися, доїжджати до; прибувати; досягати (певного місця)

11) приходити (до висновку)

12) поет. зрозуміти, збагнути

13) домогтися, добитися

14) доживати до; досягати (певного віку)

15) становити (суму)

16) поширюватися (на щось)

17) справляти враження; впливати; проймати, зворушувати

18) (after) прагнути (до чогось); шукати (чогось)

19) розм. зв'язатися (з кимсь по телефону тощо); установити контакт; застати вдома

20) розм. уцілити; зачепити; поранити; завдати удару, ударити (в боксі тощо)

21) амер., розм. підкупити, «обробити» (когось)

22) вистачати; бути достатнім (для чогось — to)

23) натягувати, розтягувати

24) віднімати, відбирати (у когось — from)

25) мор. зробити галс

26) ригати

* * *

1) тк.; sing протягування, простягання ( руки); розмах

2) досяжність; доступність

3) галузь, рівень ( знань); кругозір; кола ( суспільства); рівень ( положення)

4) простір; смуга ( території); коліно ріки; плесо; б'єф; пряма ділянка ( дороги); зaл. довжина плеча; перегін, етап ( шляху)

5) мop. галс

1) простягати, витягувати (особл. руку); простирати (reach out, reach forth); витягуватися, простягатися; ( часто for) дотягуватися; тягтися (до чого-небудь, за чим-небудь)

2) діставати, брати

3) передавати, подавати ( іноді reach over)

4) простягатися, простиратися; сягати; доходити ( до якого-небудь місця); охоплювати

5) проникати (куди-небудь; про звук, світло), доходити, доноситися (нaпp., про звуки); досягати ( слуху); доходити ( про повідомлення)

6) досягати ( місця призначення); доїжджати, доходити, добиратися; прийти

7) досягти, домогтися

8) доживати; досягати ( якого-небудь віку)

9) (часто to, into) становити ( яку-небудь кількість); доходити, досягати

10) поширюватися ( на що-небудь)

11) зачіпати, проймати; справляти враження; впливати

12) ( after) прагнути ( до чого-небудь); домагатися, шукати ( чого-небудь)

13) зв'язатися ( з ким-небудь по телефону); встановлювати контакт; застати ( вдома)

14) cпeц. попасти, влучити (кулею, каменем); зачепити, поранити ( у фехтуванні); завдати удару, ударити ( у боксі)

15) aмep. "під'їхати" ( до кого-небудь); "обробити" ( кого-небудь); підкупити ( свідка)

16) (to) вистачати, бути достатнім для чого-небудь

ІСТОРИЗМ - принцип, концепція розгляду явищ, згідно з якими останні виникають, змінюються (розвиваються) впродовж їхнього існування та зумовлені всією сукупністю своїх попередніх трансформацій. Антична натурфілософія, навіть діалектика Платона та Геракліта, не пішла далі ідеї циклічності процесів змін. У загальній формі І. вперше знайшов реалізацію в християнській трактовці всесвітньої історії. Філософського осмислення і подальшої розробки принцип І. набув у філософських системах Віко, Вольтера, Руссо, Фіхте, Сен-Сімона. Нім. філософ Гердер сформулював принципи суспільного розвитку і застосував їх до аналізу історії людства (унікальність й індивідуальність розвитку народів, епох, культур, важливість конкретно-історичного контексту при дослідженні історичних епох тощо) В. ажливим етапом розвитку принципу І. є філософія Гегеля, яка надала йому систематичного і універсального характеру. Принципом І. послідовно послуговувалася філософія марксизму, яка вимагала розглядати розвиток природи суспільства і мислення з позицій І., роблячи в той же час виняток для суспільно-економічної формації комунізму та втілення "абсолютної істини" комуністичної ідеології. Виходячи з загального трактування І., історичними можна вважати всі науки, які розглядають свої об'єкти як такі, що змінюються і розвиваються С. початку такий підхід у природознавстві не поширювався за межі наук, які вивчали минуле Землі й живої природи (налр., палеогеологія чи палеоботаніка). Предметне ж поле законів фізики, хімії та ін. приймалось за незмінне в часі. Але з виникненням термодинаміки, квантової теорії, сучасної астрофізики філософія науки впритул підійшла до думки про історичність фундаментальних характеристик систем природи (ідея еволюції Всесвіту). Принцип І. відіграє важливу роль в поясненні суспільно- та культурно-історичного розвитку, процесів пізнання, тлумачення, інтерпретації, пояснення, розуміння тощо. Цю лінію розвитку й застосування принципу І. започатковано в філософсько-історичних концепціях неокантіанства, неогегельянства, Дильтея, Коллінгвуда, Шпенглера, Тойнбі, Гайдеггера, Ясперса. Сучасні історичні школи в політекономії, юриспруденції, мистецтвознавстві широко використовують принцип І. в цьому значенні. Історичний, або точніше суспільно-історичний, підхід дістав широке використання в історіографії й філософії науки, в сучасній герменевтиці, антропології тощо, а також теоретичних розробках численних методологів науки (див. історична школа в філософії науки).

СИТУАЦІЯ - безпосередній результат взаємодії духовної і природної реальностей, що виявляє себе своєрідною "інерцією" природного буття стосовно активності духовної енергії людського існування (екзистенції) у його прагненні подолати "опір" природи щодо освоєння її людиною. С. слугує своєрідним "лакмусовим папірцем" оприявнення протистояння свободи і необхідності, як специфічних детермінант духовної і природної реальностей. Це означає, що свобода існує тільки в С. Не зустрічаючи "опору" своїй діяльності, людина (а отже, і її свобода) "розчиняються у небутті", оскільки зникає "дистанція" між метою та її здійсненням. У свою чергу, сама С. має сенс лише у відношенні до свободи. Так, С. виявляє себе вже самим фактом народження людини у певний час у певному місці (людина не вибирає факт свого народження). До С. належить і все минуле (людина не здатна змінити своє минуле), просторово-часові обставини людського існування, здобутки духовної і матеріальної культури попередніх поколінь та ін. Але людина може надавати названим виявам С. іншого значення або іншого продовження - у цьому реалізується її свобода. Свобода (і подолання С.) не залежить від успішності самої дії Н. авіть "закутий у кайдани в'язень" (Сартр) залишається свободним, адже він не позбавлений здатності вибору (а тому і свободи). Він може або погодитись із фактом свого ув'язнення (примиритись із С.), або не погодитись і бути щомиті готовим до втечі. С., отже, є мінливим феноменом, постійно порушуваною (через задання їй людиною все нових і нових значень) і водночас так само постійно відновлюваною "рівновагою" духовної і природної складових буттєвої гармонії. Принципове порушення цієї рівноваги (екологічна криза, ядерна війна тощо) загрожує знищенням самого людського світу.

- shady character

1. n

1) відкликання

2) карт. ренонс за наявності потрібної масті

2. v

1) відміняти, анулювати (закон тощо)

2) брати назад (слово тощо)

3) відкликати

4) карт. оголошувати ренонс за наявності потрібної масті

* * *

1) відкликання

2) кapт. ренонс при наявності необхідної масті

1) скасовувати, анулювати (закон, указ)

2) брати назад (обіцянку, слово)

3) icт. відкликати

4) кapт. оголошувати ренонс при наявності необхідної масті

5) згадувати ( минуле)

ПОПУЛІЗМ ( від лат. populus - народ) - доктрина політичної дії, стиль політичної поведінки, що орієнтуються на безпосереднє спілкування з населенням, його інспірацію і мобілізацію. Етимологія слова "П." сягає часів Стародавнього Риму, коли у II - 1 ст. до н. е. на політичній арені виник рух т. зв. "популярів", що представляли інтереси численного плебсу. Лідери цього руху і репрезентували первинні форми П. Згодом назву П. почали пов'язувати з рухом широких верств амер. фермерів за аграрні реформи у Сполучених Штатах (90-ті рр. XIX ст.). На теренах Російської імперії подібний рух, що розпочався у друг. пол. XIX ст., називався народництвом. Обидва рухи певною мірою надихалися ідеалізованими уявленнями про минуле (аграрний романтизм); крім того, їх поєднувало прагнення політичних лідерів безпосередньо вплинути на народ (в Росії т. зв. "ходіння в народ") з метою збільшити свій вплив та здійснити відповідний тиск на державні структури. У більш загальному вигляді П. - відкрита політична апеляція до народу (зокрема "електорату"), до вподобань і мрій останнього, із кон'юнктурними закидами, спрямованими проти існуючих інституцій влади, улещуванням "пересічного громадянина" тощо. Поява і вкорінення П. у політичній практиці є уособленням і проявом масовізації політики, прикладом створення і використання ефективних стратегій політичного навіювання і маніпуляції. Найбільш сприятливі умови для виникнення і поширення П. створюються у кризових суспільствах, коли внаслідок руйнації традиційних структур значна кількість народу опиняється в стані зубожіння і намагається знайти прості і зрозумілі дороговкази у нових умовах життя. Арсенал П. (у негативному розумінні останнього) складається з демагогічних прийомів "демократії вулиці", мітингової риторики "простих гасел", спекулювання на примітивізмі і чутливості масової аудиторії, зловживання побутовою ксенофобією (як і всіма іншими фобіями "маленької людини") та ін. Разом із тим, П. відображає стихійний протест проти нехтування владною верхівкою потреб і проблем простих людей, протест проти бідності, злиднів і безробіття. Як певна ідеологічна форма колективізму П. не тільки протистоїть "атомізаторському індивідуалізму", а й обстоює визнання народу як головного чинника політики, а становище простого люду вважає головним критерієм позитивного змісту впроваджуваних реформ. У сучасному споживацькому суспільстві П. перестає існувати тільки в царині політики, здійснюючи експансію в усі інші сфери суспільного буття (П. релігійних проповідників, П. реклами, П. освітянський тощо), що призводить до спотворення останніх та спричиняє явища культурної деградації. Антитезами по відношенню до П. виступають відвертість (вміння говорити народу правду незалежно від існуючої кон'юнктури), реалізм (на противагу проголошуваних П. утопічних цілей) і елітарність (плекання недосяжних для "пересічної людини" цінностей).

1) запис; протокольний запис; протокол; документ (оформлений належним чином посадовою особою, що є свідченням зафіксованого в ньому правового акту, права тощо); репутація; справа, матеріали; минуле, досьє; матеріали судової справи; письмове провадження у справі; послужний список

2) протоколювати, заносити до протоколу; обліковувати; фіксувати, реєструвати

•

- record a patent

1) живий

2) жвавий; діяльний, енергійний, сповнений сил

3) життєвий, актуальний, важливий

4) реальний, справжній, невигаданий

5) що горить; незгаслий

6) діючий; не використаний; що не вибухнув; заряджений, бойовий

7) яскравий, нетьмяний (про колір)

8) чистий (про повітря)

9) змінний, мінливий

10) ел. під напругою

11) друк. готовий для друку

12) рад. що передається безпосередньо в ефір (без попереднього запису на плівку)

13) телеб. що передається безпосередньо з місця події (без попереднього запису на кіноплівку)

1) жити; існувати

2) мешкати, проживати

3) витримувати, не гинути; не псуватися

4) залишатися у віках (у пам'яті)

5) харчуватися, годуватися, живитися (чимсь — on, upon)

6) жити певним коштом; вести певний спосіб життя

* * *

1) жити; існувати; вести який-небудь спосіб життя

2) мешкати

3) витримувати, не гинути, не псуватися; ( through) перетерпіти, пережити; жити, залишатися у пам'яті, у віках ( часто to live on)

4) (on, upon) харчуватися ( чим-небудь); жити ( на які-небудь кошти)

5) ( off) жити на чиєму-небудь утриманні

6) здійснювати, втілювати

7) миритися ( з чим-небудь); терпіти

1) живий

2) палаючий, невгаслий; діючий; невикористаний; який не вибухнув; заряджений

3) живий, енергійний, сповнений сил; актуальний, важливий, життєвий

4) справжній, реальний, невигаданий

5) проточний ( про воду); чистий ( про повітря)

6) яскравий, нетьмяний ( про колір)

7) пoлiгp. який підлягає набору

8) гipн. природний, нерозроблений; натуральний

9) cпopт. який знаходиться у грі ( про м'яч)

10) радіо, тб. який транслюється з місця дії (про концерт, спектакль); прямий ( про передачу)

1. n

1) вітер

2) повітряний струмінь; потік повітря

3) запах, дух

4) перен. чутка, натяк

5) дихання

6) пусті слова; базікання; похвальба

7) мед. кишкові гази; метеоризм

8) (the wind) муз. духові інструменти

9) тех. дуття

10) вет. тимпаніт; запал

2. v

1) почути, учути; іти по сліду

2) принюхуватися

3) примусити захекатися; викликати задишку

4) дати перевести дух

5) сушити на повітрі; провітрювати

6) віяти зерно

1. n

1) виток

2) поворот; згин, вигин; закрут; звивина

3) оберт

4) текст. намотування, намотка

2. v (past і p.p. wound)

1) витися, звиватися

2) мотати, намотувати, обмотувати

3) намотуватися, обмотуватися

4) обнімати; обвивати

5) обвиватися

6) петляти (про зайця)

7) заводити (годинник; тж wind up)

8) підтягувати (струни)

9) вертіти, крутити (ручку тощо)

10) піднімати лебідкою (корбою)

11) жолобитися

12) трубити, сурмити; грати на духовому інструменті

* * *

1) вітер

2) потік повітря, повітряна струмінь

3) запах

4) дихання

5) тенденція, курс, віяння

6) пусті слова, балачки

7) мeд. вітри, ( кишкові) гази; метеоризм

8) icт. повітря

9) мyз. ( the wind) духові інструменти

10)

1) чуяти; почуяти; йти по сліду; принюхуватися

2) визвати віддишку або затримку дихання

3) дати перевести дихання

4) сушити на повітрі; провітрювати; дiaл. віяти зерно

5) [,waind](past, p. p. wound) сурмити; грати на духовому інструменті

1) виток

2) поворот, вигин; звивина

3) оберт; виток

4) лебідка; коловорот

5) намотування, навивка; намотка, перемотка

1) витися, звиватися

2) намотувати, обмотувати; мотати ( wind up)

3) обвивати, обнімати

4) петляти ( про зайця)

5) ( wind up) заводити ( годинник); підтягувати ( струни); вертіти, крутити (ручку, рукоятку)

6) піднімати лебідкою, коловоротом ( wind up)

7) гнутися; коробитися ( про дошку)

••

1. n

позастудійна передача (про радіо, телебачення)

2. adj

1) віддалений, далекий

2) (старо)давній

3) відлюдний, глухий

4) далекий (прородичів)

5) що має віддалене відношення (до чогось); не зв'язаний безпосередньо (з чимсь)

6) несхожий, що відрізняється (від — from)

7) незначний, віддалений (про подібність тощо)

8) малоймовірний

9) тех. дистанційний, що діє на відстані

1) відво́дити, відво́зити, відно́сити

2) бра́ти наза́д ( свої слова тощо)

3) нага́дувати ( минуле)

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ ( від лат. existentia - існування) - один із найвпливовіших напрямів світової філософії XX ст. Формування екзистенційного способу мислення пов'язане з творчістю датськ. філософа К'єркегора, який асоціює зміст слова "екзистенція" зі специфічно людським способом існування - адже лат. етимологія цього слова вказує на дії, пов'язані з порушенням сталості, певних меж чи норм просторово-часової наявності речей, процесів, явищ. Людина - єдина істота у світі, в діяльності якої результат дії, її ідеальна мета випереджає саму дію, тобто природне причинно-наслідкове відношення ніби "перевертається". Проте, щоб таке "перевертання" стало можливим, людина має вступити у безпосередній контакт і з майбутнім (із тим, що ще не є наявним), і з минулим (із тим, що вже не є наявним). Тілесно, подібно до будь-якої природної речі (тіла), людина не може реально переміститися ані в майбутнє, ані в минуле. Але, на відміну від природних речей (тіл), людина має крім свого природного (біологічного) тіла, ще й таку неприродну (замежову відносно власної тілесності) властивість, як дух. Саме духовно (ідеально), у своїй уяві людина здатна будь-коли "перенестись" у будь-яку мить майбутнього чи минулого часу, тобто людина може безпосередньо контактувати не лише з наявною дійсністю (необхідно їй даною), а й комунікувати з невичерпним "морем" можливостей, серед яких вона спроможна вільно обирати будь-яку їй потрібну Ц. е означає, що реальні детермінанти власне людської життєдіяльності перебувають здебільшого за межами людського "тілесного" світу ("сущого") і здійснюють свою детермінацію через духовний (замежовий щодо "тілесного") світ людського існування - екзистенцію К. рім філософії К'єркегора джерелами Е. можна вважати кордоцентричні інтенції Реформації (нім. пієтизм, франц. янсенізм тощо), кордоцентричну філософію укр. бароко і необароко (Сковорода, Гоголь, Шевченко, Юркевич та ін.), нім. романтизм, "філософію життя", феноменологію Гуссерля та ін. Класичні школи Е. виникають у 20-ті рр. XX ст. у Німеччині (Гайдеггер, Ясперс), у 30-ті рр. у Франції (Сартр, Марсель, Камю, Мерло-Понті та ін.). Істотним є вплив Е. у XX ст. також на розвиток філософії в Іспанії (Унамуно, Ортега-і-Гассет), в Рос. імперії (Бердяєв, Шестов), в Італії (Аббаньяно, Пачі), в Ізраїлі (Бубер), в Африці (т. зв. "негритюд" Сенгора), в Японії (Нісида), у араб, країнах (Бадаві, Тизині) та ін. Завдяки центральній категорії Е. - "екзистенції" (звідки й назва напряму), людська особистість постає з боку свого унікально-неповторного існування, що робить її недосяжною для логіко-раціонального осягнення. Раціоналістична методологія через загальність виявляється несумірною з особистісною (неповторно-унікальною) специфікою екзистенції. Укоріненість екзистенції у замежовому щодо природного буття світі духовності робить її принципово "несхоплюваною" для раціональної методології - наявним "небуттям буття", конкретним "ніщо", реальним ґрунтом творчого постання у світі результатів вільного (і водночас відповідального) вибору, а не стихійного плину світової інертності.

Карлейль, Томас (1795, Еклфехан, Шотландія - 1881) - англ. філософ, письменник, історик. Світогляд К. сформувався під впливом Фіхте, Шеллінга, Гете та нім. романтиків. Створив філософську картину світу, у межах якої світ немов "одягнений" у своєрідний символічно-емблемний серпанок, який приховує трансцендентну реальність природи та суспільства. Філософія, на думку К., має розкрити у символах-емблемах (як у видимих формах світосприйняття) присутність пантеїстичного духа. Для філософського світогляду К. характерний космізм, потяг з'єднати мікрокосм з велетенським Всесвітом та вічністю, котрі тотожні духу. Релігійно-філософський символізм К. поширювався на суспільство та культуру. Це дало йому можливість у філософії історії обґрунтувати "культ героїв" (видатних постатей історичного процесу), які розглядалися ним як носії божественного плану. Найвідоміший твір, написаний К. у жанрі історичного портрета - це "Французька революція" (1837), являє собою не стільки систематичний виклад історії Французької революції, скільки співбесіду з читачем про тих, хто творив історію. Поєднання історично точного викладу з високою експресією художнього зображення історичної драми, протест проти деспотизму у будь-якій формі та глибока людяність прославили автора ще за життя. Світогляду К. властива глибока релігійність (за словами Стивена, релігія К. - це "шотландський кальвінізм мінус догма"), різко критичне ставлення до метафізики (через властиве їй "невимовне безпліддя"), скептицизму й зневір'я, а також побожно-шанобливе ставлення до праці. "Трудитися й не хнюпитися" - назва збірки, опублікованої вперше в Німеччині наприк. XIX ст., до якої увійшли уривки із різних творів К. і яка втілює наскрізну для його моральних і суспільно-політичних поглядів орієнтацію, або "етику життя". Філософський та етичний потенціал праць К. вплинув на формування як в Англії, так і назагал в Європі цілої генерації інтелектуалів і громадських діячів, відданих справі поєднання релігійно-моралістичного та практично-діяльного ставлення до життя.

[br]

Осн. тв.: "Sartor Resartus" (1831); "Французька революція" (1837); "Герої, пошанування героїв і героїчне в історії" (1840); "Чартизм" (1846); "Минуле і теперішнє" (1848); "Історія Фридриха II" (1854 - 1864). ΚΑΡΜΑ (санкр. - діяння, справа, дія) - одне з центральних понять майже усіх релігійно-філософських систем Індії. У ведичну епоху воно позначало обов'язок ритуального принесення жертви, яка мала підтримувати світовий порядок, спонукати до нового циклу розвитку космічних енергій, що знаменувало оновлення буття на космічному, соціальному й персональному рівнях. Втім, уже в епоху Упанішад (VI ст. до н. е.) у зв'язку з виникненням концепції "переселення душ" поняття К. охоплює сукупно всі дії (не лише ритуальні), що приводять до тих чи тих наслідків. У широкому розумінні, К. - це результат людських добрих і поганих діянь та вчинків, які, за невблаганним законом причин та наслідків, викликають справедливу відплату як передумову наступного існування В. се, що робить людина, творить її К., хорошу чи погану залежно від якості людських діянь. К. - це вплив звершених особистістю вчинків на характер дійсного і майбутнього її існування; у цьому розумінні К. подібна до понять долі, фатуму. Але в ній, на відміну від цих сліпих сил, суттєвого значення набуває моральнісна активність особистості, вільне обрання нею певної життєвої позиції. Відтак К. можна розуміти ще й як духовну працю з метою морального вдосконалення людини. В кінцевому підсумку К. не лише визначає образи існування індивіда, такі як стать, соціальний статус, термін життя тощо, а і його можливості в справі подолання людської недосконалості й звільнення від тягаря безконечних перероджень. Кармінний закон постає космічною справедливістю, відповідно до вимог якої автоматично вершиться суд, і людина через її моральні провини і помилки виявляється приреченою на страждання або, за правильне у моральному сенсі життя, винагороджується радістю й благополуччям.